«Мирний план Зеленського». Що нині про нього думають у США?
«Мирний план Зеленського» вперше пролунав у середині листопада 2022-го року під час 17-го саміту G20, який проходив на індонезійському Балі. Документ складається із 10 пунктів, які, на переконання влади України, поклали б кінець війні, котру розпочала росія.
Хотів би висловитися стосовно ключових пунктів цього плану з точки зору того, як сьогодні американці оцінюють його реальність й перспективу реалізації.
Радіаційна і ядерна безпека. Безперечно, усі на Заході хочуть, щоб росіяни залишили ЗАЕС. Інше питання, як змусити їх це зробити?
В США продовжують обговорювати нещодавню зустріч в Саудівській Аравії, де головною темою якраз і був «мирний план Зеленського» та його основні пункти. В США обговорюється варіант, що можливий масовий тиск на РФ, в тому числі із боку Саудівської Аравії, та обмін чогось на щось.
Саудівська Аравія сьогодні багато робить задля того, щоб зблизитися із США. Вона хоче розвивати туризм і дещо пом’якшує свої правила щодо залучення туристів із усього світу, аби отримати аналогічний бенефіт, який мають ОАЕ, куди приходять величезні гроші від іноземців, зокрема, американців. На тлі цього Саудівська Аравія хоче виглядати гуманнішою за мірками Заходу.
Продовольча безпека. Сьогодні розширюється коаліція проти РФ саме через те, що росіяни блокують рух продовольства до країн, які на нього очікують й на нього розраховують. І Африка, і Китай зараз почнуть більше критикувати Росія та висувати певні умови.
Енергетична безпека. Це питання інвестицій Заходу у відновлення України. Природно, це більше проявиться тоді, коли буде більше стабільності, коли настане холодний період конфлікту або ж він вважатиметься закритим. Офіційно закритим.
Окрім фізичного відновлення інфраструктури України, потрібно, скориставшись технологіями, вдосконалювати захист, зокрема, від хакерів та інших ризиків. Треба створити як фізичну стіну, так і захист у віртуальному просторі, щоби не лише відновлювати Україну, але й гарантувати їй максимальну безпеку в усіх сферах. В цьому процесі основну роль відіграватимуть саме інвестиції західних країн та їхня безпосередня участь в питанні безпеки української інфраструктури.
Звільнення всіх полонених і депортованих.Мабуть, це – найскладніше у «плані Зеленського». Повернення людей – це визнання злочину Росією. РФ його не визнає, оскільки її риторика в цьому питанні відома: «ці люди самі захотіли виїхати», вони нібито були «звільнені від утисків в Україні» тощо. Росії недостатньо того, щоб їй щось запропонували натомість за подібний крок. Тут питання для Кремля дуже прискіпливе, адже потрібно зберегти «обличчя». А як це зробити, якщо люди масово повертатимуться в Україну?
«Більшість людей в США – і демократи, і республіканці – вважають, що РФ не піде на повернення до визнаних кордонів України 1991-го року…»
Тому, так, це робиться, але залаштунково, без ЗМІ та зайвого розголосу. Нишком відкриваються якісь шляхи і люди мають можливість повертатися. Поки що це – єдиний варіант. Адже Росія ніколи офіційно не визнає, що в них є захоплені та утримувані проти власної волі люди.
Владі Путіна важко щось буде пояснювати тоді навіть через власну пропаганду своїм же росіянам, більшість з яких свято вірять, що вони Україну дійсно «звільняють». І важко буде йти проти своєї ж пропаганди, яка тільки й сурмить про «звільнення» і ніяк по-іншому.
Виконання Статуту ООН та відновлення територіальної цілісності України. В США з’явилися певні вагання стосовно цього питання. Це так. Зараз в Штатах, згідно із різними соцопитуваннями, зріс відсоток тих людей, хто хоче, щоб США зменшили допомогу Україні. Але, таке зростання наразі дуже незначне. Й головна причина тут не так в самих американцях, як у тому, що нині відбувається у самій Україні. Наші люди ж чують про військомів-корупціонерів, депутатів-хабарників, олігархів-злодіїв, бізнесменів-втікачів. Так, кількість тих, хто пропонує США згортати допомогу Україні, збільшилася на небагато. Відсотків до 5. Це не радикальна зміна. Можу припустити, що це може бути й маніпуляцією. Але, подібні настрої є, мовляв, «скільки можна фінансувати війну», «треба більше думати про Америку, а не вливати у конфлікти, які США безпосереднього не стосуються», «треба якось домовлятися» і таке інше.
Щодо теми «домовлятися» більшість людей в США – і демократи, і республіканці – вважають, що РФ не піде на повернення до визнаних кордонів України 1991-го року. В Штатах розуміють, що Кремль наполягатиме на тому, що окремі території України повинні залишитися у складі РФ. Це – той погляд, який звучить як серед народу, так і серед політиків. Водночас, в нас чудово розуміють, що, коли Росія не залишить захоплені території й ситуація на певний час «заморозиться», то партизанська війна з боку України триватиме перманентно, бо українці ніколи не змиряться з тим, що хтось в них забрав їхні законні землі.
Будуть у бік РФ і дрони летіти, і діятимуть партизани, і траплятиметься «бавовна», як вони ж самі називають вибухи. Це вже ніколи не припиниться. Буде так, як між Ізраїлем і Палестиною – горіти та палати дуже й дуже довго.
Відновлення справедливості. В США цього хочуть. Раніше можна було маніпулювати й щось приховувати, зараз же технології розкриють усе. Можна, звичайно, за допомогою фотошопів або ШІ щось спотворити, але, все одно багато чого фіксується й документується.
Нині можна отримати будь-яку інформацію звідусіль, якщо поставити відповідну мету. Отже, підтвердження злочинів РФ будуть зафіксовані. Злочини будуть доведені й трибунали також будуть як в Україні, так і в Європі.
Однак, навряд чи якийсь осуд можливий у самій Росії. Щоби там щось подібне відбулося, там має радикально змінитися влада. Повинен прийти хтось взагалі новий у Кремль і сказати, що, мовляв, «ми зробили величезну помилку, провина повністю й цілком на попередниках» і таке інше. Імовірність така є, адже ніхто ж не очікував, що колись СРСР розпадеться. Але, я гадаю, що чекати такого від нинішньої Росії нереально. Тим більше, що країни, які із нею у якійсь солідарності перебувають, не підтримуватимуть проведення подібних трибуналів.
Недопущення ескалації. Реальні гарантії безпеки України – найпроблемніше з точки зору здійснення. Жоден договір цього не забезпечить практично.
Так, договір – це важливий фактор, протокол, але, йдеться ж про реальну ситуацію. Це, як, наприклад, бізнесмени підписують якийсь документ, приміром, договір про нерозголошення чогось. Але, якщо раптом хтось його порушить, то що тоді? Чи хтось судитиметься через це із порушником? Може так і буде, але, це довго, дорого та дуже клопітно. А у цьому випадку позиватися на кого, як і де саме? На агресора, який вже напав і вже нині знищує, роками ходити позиватися?
Тому, будь-який договір є більше психологічним фактором. Найсильніша гарантія – це радикальна зміна в самій Росії. Це – єдина реальна гарантія.
Фіксація закінчення війни. Певний акт про кінець війни можливий. Але, він буде важливим суто символічно. Ймовірно, це буде компроміс, який дасть можливість РФ сказати своїм громадянам, мовляв, «ми досягли своєї мети». Україні він також дасть можливість говорити про те, що українці досягли мети та продовжуватимуть домагатися її далі. Це буде й для Заходу можливість сказати, що, мовляв, «усе обернулося на нашу користь й зараз розпочнеться відновлення України».
Проте, такий документ стане символічним інструментом, який все одно буде підданий маніпуляції в Росії. Кремль все одно притягне туди якісь речі, котрі будуть важливими для роспропаганди. Як інакше вони зможуть зберегти своє «обличчя»? А ніяк. Вони точно не підуть на документ, який однозначно зафіксує капітуляцію росіян.
Тому, це буде акт суто для історії. Його по-своєму інтерпретує CNN, знайде щось своє у ньому Аль-Джазіра. А у РФ буде чисто кремлівська інтерпретація, як би однозначно для усіх притомних не був би виписаний побідний документ. Росія інтерпретуватиме його через свою пропаганду, адже вони звикли багато що ставити догори дриґом. Інакше вони, схоже, просто не вміють.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
Автор
