Головна Сторінка » Блог » Олена Романовська: «Мрію зробити свій сольний концерт і кожного автора запросити та якось відзначити»

Олена Романовська: «Мрію зробити свій сольний концерт і кожного автора запросити та якось відзначити»

0

Заслужена діячка мистецтв України Олена Романовська розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Оперативній Україні інфо» та Pravda NEWS про сольну кар’єру, благодійні виступи, співпрацю із Андрієм Данилком та гуртом «Брати Гадюкіни».

Директор, головний редактор ІА «Оперативна Україна інфо» Юрій Іванов та заслужена діячка мистецтв України Олена Романовська.

– Ви постійно берете участь у благодійних різноманітних концертах, заходах. Розкажіть про цю свою діяльність.

– Коли почалася ця війна, то спочатку була в шоці, як і всі, а потім буквально відчула, що маю виходити до людей і співати, бо це єдине, що вмію. І дійсно своїм співом, піснями я знаю, що я людям допомагаю і це моя місія. І тому, де тільки можу, співаю. І з моїми друзями “Братами Гадюкіними” в нас благодійні концерти. І я їжджу в Суми до хлопців моїх Театру Андрія Писного. Це дуже сильна рок-команда. Я встигаю всюди. Ви знаєте, якось мені Бог допомагає, тому що знаю, що це потрібно людям. Вони після концерту такі вдячні, підходять і плачуть, і обіймають, кажуть: “Ось якраз цього нам не вистачало”.

– Як мінімум, я один раз навіть випадково до Вас потрапив на міні-концерт на станції “Славутич” здається…

– Так, це був мій перший вихід, я просто вийшла і сказала: “Хлопці, беремо колонки, все, що маємо і виходимо й співаємо”. Оце якраз був перший мій імпровізаційний концерт. І до мене тоді підтягнувся вперше Олексій Скляр, Елла Єфимчук. Якби ми продовжили далі, то це би міг бути, я так собі мріяла, фестиваль на метро “Славутич”. Але не вийшло, бо в мене почалася інша робота, ми переключилися, але з хлопцями і далі співпрацюємо. Усі гроші, що заробляємо, віддаю на дуже корисні справи. Вони заправляють машини, їдуть на передову, забирають поранених.

– Стежу за Вашою сторінкою у Фейсбук і постійно бачу, що виходять нові пісні. І вони такі патріотичні, класні. Мені особливо дуже подобається “Вишиванка”.

– Знаєте, з “Вишиванкою” це ціла історія. Для кожної своєї учениці спеціально пишу пісні. Наразі не встигаю постійно з ними займатися, бо в мене тури, концерти.

І ось у мене є дитина така, дуже гарна дівчинка, Слободанюк її прізвище. І вона співає оцю пісню, буде співати. Поки що я її співаю.

– А за час війни, скільки з’явилося у Вас нових пісень?

– Дуже багато. І Андрій Пісний написав дуже гарну пісню “Адажіо”. І в мене є пісня Максима Гризоглазова про військових льотчиків наших “Ти лети”. Там така пісня! Вона розриває душу. І ще є кілька пісень, зараз я їх не називаю. Воєнні пісні приходять з космосу, як допомога нашим людям витримати оце все і не загубити віру в Перемогу.

– Дивлюся зараз на Вас, а Ви в цьому рожевому светрі і відразу згадується пісня Андрія Данилка “А я стояла в розовому светрі”.

– Розумієте, так сталося. Я купила цей светр не під пісню, він просто мені дійсно пасує. У мене є чотири сім’ї: одна моя родина, там, де мої діти, онуки, всі родичі; друга – це колектив Сердючки; потім із колективу Сердючки моя душа перетікає до “Братів Гадюкіних”, це мої земляки, я їх з дитинства знаю. Тому перейшла трішки оця рожева хвиля з Сердючки сюди.

– Ви як тільки з корабля на бал, адже щойно повернулися з туру Європою і прямо оце на коцерт.

– Так, тільки встигла трішки акліматизуватися. У нас був потужний тур, скільки збиралося людей, скільки радощів і щастя їм було. Вони й плакали, й танцювали, й все одночасно. Це теж були благодійні концерти. Андрій Данилко просто не афішує це, але він велику частину віддає дитячій лікарні, допомагає дітям, які постраждали від війни. І колектив «Брати Гадюкіни» донатять, гроші  йдуть на допомогу нашим воїнам. Я відчуваю себе причетною до цього. Ось зараз буду плакати… Але нічого, я знаю, що виходжу на сцену і даю цей посил людям, і вони вірять, і вони сильні, емоційні. І це дуже круто, що в мене є така змога – вийти до людей.

– А з Андрієм Данилком Ви працюєте вже мабуть понад 15 років?

– Так, більше. З “Євробачення”. Ось як до нього прийшла, так і не пішла вже нікуди. Я залишилася, тому що це мій формат.  Завжди мріяла і співати, і танцювати, і образ робити. Це якраз моє. Я потрапила саме в точку.

– До речі, як Вам Андрій як людина, як Вам з ним?

– Це така особистість, дуже складна,  насичена інформацією, яка йому потрібна для роботи. Він постійно живе в цьому світі, який він сам створив. Оцей світ Андрія Данилка, Вєрки Сердючки. Знаєте, саме Андрій Данилко – дуже велика людина. Він і композитор, і поет, і режисер, і продюсер.

– Ми, люди з Полтавщини, особливі.

– Ось! Якраз хотіла сказати, що Полтава – це якесь містичне місце, де, дійсно, народжуються дуже незвичні люди, дуже талановиті.

– Олено, можливо пригадаєте за ці всі роки якісь цікаві курйози між Вами?

– Та багато траплялося курйозів… У мене була така історія. Ще до війни ми працювали в якомусь клубі на маленькій сцені. Андрій буває мене до себе кличе. І я біля нього на першому плані танцюю чи співаю. І я отак випадково рукою зробила (показує), а він дуже близько стояв, як Ви. І рукою зачепила його зірку. І вона впала. Тоді так злякалася. Після концерту кажу: “дайте мені шампанського”. Я з горла пила, думаю, зараз мене будуть звільняти. Що Ви думаєте, не звільнили. Так мало того, після цього в нього фішка з’явилася знімати зірку в кінці концерту. Розумієте, надихнула його на щось нове. І він нічого мені не сказав, але він зрозумів ситуацію. І, мабуть, побачив, що можна в кінці її зняти і лишитися таким, як ти є, самим собою.

– Пригадую, особлива сторінка у Вашому житті – участь в “Х-факторі”. Як взагалі поставився Андрій і решта зірок? Тому що Ви – бек-вокалістка, а тут уже на перший план виходили. Можливо, були якісь ревнощі?

– По-перше, що мене спонукало туди піти, я себе вирішила випробувати. У мене завжди була нав’язлива ідея вийти сольно. Бо я бек-вокалістка… Я люблю це діло, люблю допомагати талановитим людям, але хочеться й самій якось вийти поспівати. Вирішила піти туди і не казала Андрію. Але в нас була розмова до цього. І він такий каже: “Ти знаєш, якби ти пішла на “Х-фактор”, веселіше було б”. Кинув таку фразу і все. А я подумала, що раз він так сказав, можливо, був би не проти. Ось і прийшла. А він не дуже любить, коли я співаю свої пісні. Не сприймає, адже для нього я є частиною колективу. Ну нічого. Має право. І я прийшла й старалася не думати, що він скаже. І реакція в нього була передбачувана в принципі. “ти могла щось інше заспівати? Обов’язково це?”.

– Тобто була звична критика?

– Для нього це нудьга трохи. Але, знаєте, я ж не можу постійно гоп-гоп. Мені хочеться якусь глибину може дати, філософію… У мене є таке, але я можу переключатися. переключилася на “Мавку” і мене сприйняли з нею. Він так скептично, але оцінив мою силу волі, що я пройшла у шоу. Я ж жила в таборі, все виконувала чітко. Коли треба, я на репетиції, зйомки. Це ж зранку до ночі. Нам не давали ні вчити пісні, нічого. Як я вчила цю французьку пісню, бо ж не знаю французької. Ходила-ходила, зубрила-зубрила. Потім, коли вийшла на репетицію, мені побудували здорову конструкцію, треба було по ній ходити і ще й співати. На першій репетиції я забула всі слова. Потім взяла себе в руки і він тоді ще сміявся, як вона залізла туди. Я не те що залізла, я ще й слова забула. Але я викрутилася, відчула цю пісню і виконала задачі, які режисер поставив, я все зробила.

– “Х-фактор” став тим трампліном, щоб Ви повірили в себе?

– У вузькому колі знали, що я співаю сольно. Але як солістка, я себе заявила в “Х-факторі”. Звичайно, там не змогла показати всю палітру свого голосу, бо була хвора. На останньому ефірі вже просто голосу не мала. Мене з Богом відпустили, а я була вдячна, бо вже відчувала, що вже на межі. Але ж витримала чотири сета. І думаю, що молодець. Після цього мені почали присилати пісні дуже класні. У мене такі автори є! Я мрію зробити свій сольний концерт і кожного автора запросити та якось відзначити, бо це для мене святі люди, які написали для мене пісні чи подарували їх. Я наскільки вмію переключатися, в мене є ця функція, мабуть. І я переключаюся з колектива Сердючки, з його творчості, на Гадюкіних, бо це зовсім інакше. І потім переключаюся на свою сольну творчість. Там є все – від романсів і до року, джазу чи гоп-гоп ля ля.

– І наостанок Ваші побажання нашим читачам і глядачам “Оперативної Україна інфо”.

– Я хочу Вам побажати не губити самих себе, своє відчуття. Найкраще, що у Вас є в душі, хто у Вас поруч є, бережіть їх та любіть. І вірте, що ми – найкращі! Все буде Україна!

– А я Вам щиро дякую за інтерв’ю. Слава Україні!

– Героям Слава!

Дивіться також відеоверсію інтерв’ю:

Читайте також: Сергій Жадан: «Культура теж є великою й важливою частиною українського спротиву»

Вийшов 7-й випуск проекту «Коли закінчиться війна?» за участі Героя України Ніни Матвієнко (відео)

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу! А відтепер ми є і у TikTok.

Юрій Іванов

Фото і відео: Юрій Чередніченко, Анатолій Шараєвський 

Автор


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *