Кирило Передрій: «Сиділи в підвалі, адже були вибухи всю ніч, але їхати в безпечніше місце не хотіли»
Наймолодший журналіст країни Кирило Передрій розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Оперативній Україні інфо»та Pravda NEWS, як створював свій авторський проект «Цікаво», як обирає гостей для своїх програм, які герої йому запам’яталися найбільше, кого хоче покликати у найближчі випуски, про майбутнє стажування на одному із центральних телеканалів та ін.
Наймолодший журналіст України Кирило Передрій та директор, головний редактор ІА «Оперативна Україна інфо» Юрій Іванов.
– Кириле, ми з тобою познайомилися не так давно. Я був твоїм героєм програми і так почали з тобою спілкуватися. І тобі обіцяв, що ми обов’язково зустрінемося, і зараз ми сидимо в чудовому, затишному готельному комплексі, і записуємо це інтерв’ю. Як тобі взагалі столиця?
– Столиця дуже гарна, дуже сподобалася. Невперше насправді в Києві, втретє. І радий, що ми з Вами зустрілися, тому що довго так планували. Я радий, що нам вдалося вже зустрітися особисто, а не по скайпу, як це планувалося. Столиця дуже подобається, сніг зараз, тому не дуже, а взагалі, – красиво.
– Погоди немає хорошої чи поганої, все добре. Ти готовий до моїх запитань?
– Так.
– Багатьох людей цікавить, як тобі вдається в такому юному віці готувати програми, готуватися так предметно із запитаннями до своїх героїв і дуже багато людей думає, що тобі хтось допомагає, тому що це неможливо. Розкажи, сам ти це робиш чи ні?
– Це ж так здається, що це неможливо, хочу на цьому наголосити. Але все роблю сам, абсолютно все. Від запису інтерв’ю, організації до монтажу й публікації. Це ж треба так робити, я ж цей проект розпочав, тому повинен сам все на собі нести. Як мені вдається готувати запитання? Та насправді, якщо ти цікавишся політикою, шоу-бізнесом, журналістикою, то тоді це просто робити, бо ти це любиш. І напевно це в кожного журналіста так. Коли ти любиш професію, то ніколи не будеш втомлений.
– Ти пригадуєш найпершу програму? Як це все відбувалося. Здається, це був міський голова?
– Так, міський голова із сусіднього міста. Ми зробили таке інтерв’ю вперше. Я реально боявся і мене було тихо чути там. Хоч і мікрофон у мене гарний. Тож тоді переозвучив це, але все одно дуже тихо було все. Зараз кажу собі: як ти міг так тихо говорити. Спаплюжив саме ти всю програму. Але це перший досвід, він має бути таким. Перший млинець нанівець.
– Як кажуть, не помиляється той, хто нічого не робить. Чи все ідеально в тих, хто нічого не робить. Ти рахував кількість інтерв’ю?
– Я не хочу це робити, рахувати взагалі, але більше 120.
– З усіх твоїх героїв, яких тобі вдалося роздобути, “вполювати”, як ми говоримо в журналістському колі, найяскравіші персонажі, можеш їх перерахувати?
– Їх кілька. Я спробую, щоб нікого не образити. Це Ігор Терехов, міський голова Харкова, Роман Безсмертний, колишній віцепрем’єрміністр, Юрій Іванов, український журналіст. Багато насправді хто. Віктор Лещинський мені дуже запам’ятався, безліч людей насправді. У мене був досвід текстового інтерв’ю один раз. Це співак, він сам із-за кордону, але він пише українською та розуміє українську. Тому він мені запам’ятався, бо вперше був досвід такого інтерв’ю.
– Якісь курйози в тебе траплялися? Не записалося відео, довго не вдавалося влаштувати зустріч чи ще якісь ситуації, що тебе хвилювали?
– Мене хвилювала одна ситуація, коли готували інтерв’ю із Віталієм Портніковим, українським журналістом. І я йому пишу про інтерв’ю, а він каже: давай заплануємо на наступний рік, а це був грудень, початок. А я кажу: а можна якось у цьому році? Він каже, що можна, назвав дату. Підходить час до цієї дати, в мене вимикають світло. А у Віталія Портнікова мало дуже часу. Я йому пишу: давайте перенесемо. Він каже: давай, тільки на наступний місяць. І ми так переносили, переносили. Потім він захворів, у нього щось з горлом було, тому ми на велику кількість часу перенесли.
– Але ж з Портніковим таки вийшло інтерв’ю?
– Так, ми домовилися. Тоді вже не було блекаутів, слава Богу. Також багато відмінилося інтерв’ю по причині світла. Не записалося, було таке. Я писав людям, чи можемо ми перезаписати. Це ж не моя вина. Я ж не записую це, це ж записує мережа скайп.
– Люди йшли назустріч?
– Так. Хтось йшов, хтось казав: я не хочу повторюватися.
– Але то їхня справа. Колись ще будуть стояти в черзі і казати: зроби зі мною інтерв’ю. А ти такий скажеш: давайте наступного місяця.
– Ні-ні, цього не скажу.
– Молодець. До речі, ми живемо зараз під час війни. І ти з Покровська. Це Донецька область, підконтрольна територія України, але ж там зона розмежування між бойовими діями, скільки кілометрів?
– До Донецька – 54 км.
– Як тобі, страшно?
– Ні, спокійно в місті зараз. Чому боятися? Коли буде щось, тоді будемо боятися, а зараз живемо.
– А за час повномасштабної війни не було таких моментів, коли ти хотів просто сісти в потяг чи в автобус і поїхати?
– Ні. Навіть, коли ми сиділи в підвалі, були вибухи всю ніч і мені батьки казали, що завтра їдемо в інший район, поки стане тихіше, то не хотів цього. Я їх питаю: як це? А на ранок ми виходимо з бомбосховища, чітко пам’ятаю, 5-та ранку і мама з татом тільки зайшли на поріг, поглянули на свою хату і сказали: нікуди ми не поїдемо, це наш дім, чого ми повинні їхати, все буде добре.
– До речі, в тебе зараз пішов такий надзвичайний успіх, я за тебе радію. Тебе запросили на “Сніданок з 1+1”, ТРК “Київ”. Також журналісти із багатьох видань брали у тебе інтерв’ю. Як тобі від цієї медійності?
– Так, медійність – це частина журналіста, мені здається. Тому вже трохи стаю журналістом, я це відчуваю по медійності. Багато хто бере інтерв’ю, мені це подобається, що увага є певна: до мене, до моєї роботи, її помітили. Сподіваюся, що не буде якогось зниження рівня уваги, бо не хочеться, щоб про твою діяльність забували.
– А тебе наче взяли на стажування на канал 1+1. Це правда?
– Це правда, це ж стажування, але воно буде влітку проходити. Влітку я планую поїхати до Києва на тижневе стажування в 1+1 Медіа.
– Тебе переповнюють емоції?
– Так, дійсно несподівано. Мені здається, що не кожному журналісту перепадає такий шанс практики на 1+1 Медіа. Це дуже дивно, бо запрошують 30-річних журналістів, а то 12-річного запросили. Я впевнений, буде цікаво.
– Я теж так думаю. Зараз тебе показали на центральних телеканалах, багато центральних ЗМІ про тебе написали. Тобі незнайомі люди стали писати в соцмережах?
– «Вогні» ставлять під сторіз. І люди пишуть, що дивилися “Сніданок”, читали інтерв’ю. Я радію, що людям подобається. Це значить, що я все роблю правильно, але з хейтом теж стикаюся, його багато.
– До речі, зовсім недавно ти розповів на ТСН, що в тебе є мрія взяти інтерв’ю у самого Володимира Зеленського.
– Так, це правда. Я хочу дуже. Але хочу після Перемоги, коли вже в нього буде час для інтерв’ю українським ЗМІ, бо зараз його немає. Кому Володимир Олександрович дає інтерв’ю? CNN, BBC. Бо чому? Бо треба розповідати за кордоном, бо українці це бачать, а іноземцям треба про це розповідати, про те, що коїться терор.
– Ти думав про те, що хотів би запитати Володимира Олександровича?
– У мене одне питання, але обширне. Я дивився багато його інтерв’ю, де він казав, що “Квартал-95” – це минуле життя для нього. І почалася війна, зараз інше життя. Чи після Перемоги в нього буде інше життя, а війна буде минулим життям, і чи є шанс, що він повернеться до “Кварталу”, до минулого життя, до акторського?
– Зараз ти собі думав, що пройдеш стажування на 1+1, то пов’яжеш своє життя з тележурналістикою чи продовжиш далі розвивати свій Ютуб-канал? Як тобі студійна робота, яку ти випробував і та, яку щодня робиш?
– Яку щодня роблю. Треба розвивати проект, довести його до належного стану, до стану, коли зірки почнуть приходити.
– Які самі будуть телефонувати і казати: Кириле, візьми в мене інтерв’ю.
– Можливо, так. Треба дійти до належного виду, тому будемо займатися своїм проектом.
– А в кого ще хотів узяти інтерв’ю, можливо, у якихось конкретних артистів, акторів, спортсменів?
– У мене є одна мрія – Віталій Кличко. Я, до речі, був на ТРК “Київ”, це така ексклюзивна інформація, там я сказав в ефірі, що хочу у Віталія Володимировича взяти інтерв’ю. І ми записали до нього звернення. Йому передали вже, сказали, що це можливо, але потім.
– Будемо сподіватися, що ця твоя невеличка мрія все ж таки здійсниться.
– Мрії у мене зараз збуваються. До речі, з Анатолієм Анатолічом познайомився. В ефірі “Сніданку” я сказав про це, що він легенда. На мою думку, він – легенда української журналістики. Я про це сказав, а він про це знав. І коли з ним познайомився, він сказав: бачиш, дві легенди зустрілися. Я кажу: яка там легенда?
– Чому, ти вже наймолодший журналіст України, тебе вже охрестили.
– Тому мрії збуваються.
– Все ж таки, щоб зрозуміти людину, потрібно знати, чим вона захоплюється, які книги читає, які в тебе хобі є?
– Книг я читаю багато.
– А які?
– Саморозвиток або біографічні.
– З біографічних, які тебе найбільше вразили?
– Даля Грибаускайте, політикиня. Мені сподобалася книжка “Велика президентка маленької країни”. Цікава книга “Фактор Фреда”. Там про поштаря, який допомагав, кому розносив пошту. Якось він приніс багато листів й дзвонить власнику і каже: багато листів зараз покладу, а грабіжники помітять і скажуть, що хазяїна немає вдома, давай, підемо пограбуємо. Тому він каже, що покладу біля будинку, щоб Ви як прийшли, пошта була вже біля будинку. Йому були цікаві проблеми інших людей. Це головне. Треба бути собою і завжди розуміти інших.
– Ще якісь захоплення маєш?
– Також відвідую регулярно тренажерний зал. Колекціоную автографи.
– До речі, я тобі теж листівку із автографом відправив Укрпоштою, ще десь там іде.
– Мабуть, уже прийшла, батькові зателефоную спитаю.
– Мені б хотілося б, щоб ти зараз повторив оцю фразу, з якої ти починаєш усі свої інтерв’ю.
– Якщо б перед вами сиділа невідома людина і вона б Вас запитала: хто Ви? Як би Ви відповіли на це запитання?
– Стажування на 1+1 у тебе буде тільки влітку, а сьогодні, наче ти вже на “Оперативній Україні інфо” відпрацював.
– Так.
– І наостанок твої побажання нашим читачам і глядачам.
– Мої побажання підписатися на Юрія Іванова, дивитися його стрічку у Фейсбуці, деякі анонси він там робить, фотографії з зірками публікує, ви можете дізнатися, коли вийде те чи інше інтерв’ю. Тому слідкуйте.
– Я тобі дуже щиро дякую за ці звернення, за побажання, що знайшов час і зустрівся зі мною. До подальших звершень! Слава Україні!
– Героям Слава!
Дивіться також відеоверсію інтерв’ю:
Читайте також: Учасники українського рок-гурту «Брати Гадюкіни» розповіли про благодійний концертний тур та співпрацю із Сергієм Жаданом
Дивіться також відео: У Києві в СЗШ № 243 відбувся патріотичний флешмоб «Діти за мир»
Вийшов 8-й випуск проекту «Коли закінчиться війна?» за участі екстрасенса Хаяла Алекперова (відео)
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу! А відтепер ми є і у TikTok.
Спілкувався Юрій Іванов
Фото і відео: Юрій Чередніченко, Максим Древаль
Автор
