Юрій Ванетик: Одні кажуть у США, що треба домовлятись. Інші – воювати до перемоги
Джо Байден назвав «абсолютною помилкою» і «божевіллям» перспективу можливої відмови США від продовження допомоги Україні. Він підкреслив, що потенційна зупинка суперечить американським інтересам й пообіцяв, що його адміністрація доб’ється виділення коштів.
Ще у вересні 2023-го року Білий дім звернувся до конгресменів із проханням схвалити пакет додаткового фінансування у сумі 106 мільярдів доларів. Понад 61 мільярд із нього планувався для України. Також йшлося про допомогу Ізраїлю, Тайваню та захист південного кордону США. Саме питання захисту американського кордону із Мексикою стало ключовим джерелом розбіжностей між демократами та республіканцями у Конгресі та таким, що загальмувало схвалення Палатою представників фінансового запиту Білого дому.
У США зараз конкретно окреслилися два табори впливу на це питання.
Один табір стверджує, що потрібно домовлятися із росією. Й називає дві причини.
Перша: адміністрація України – корумпована, але, навіть якби вона була й менш корумпованою, то росія все одно не відійде і геноцид українців продовжиться. Тож, мовляв, потрібно щось вигадувати та якось виходити із ситуації шляхом домовленостей.
Друга причина: ЗСУ вже показали себе світові з найкращого боку, дали потужну відсіч росії. Адже армія рф хотіла узяти Київ за 3 дні, зайти в Україну й усе захопити моментально, потім піти на Європу, окупувати країни Балтії тощо. Цього не сталося. ЗСУ дали відсіч. Але, мовляв, зараз вже потрібно домовлятися, оскільки продовження війни може спричинити повне знищення української нації.
З іншого табору кажуть, що все одно потрібно продовжувати воювати. Але, до таких людей уже все більше та більше опозиції. Більше наших політичних інституцій починають критикувати владу України, критикувати українського президента (акуратно, але починають).
Уже більше говорять про велику корупцію в Україні, більше пішло гумору в наших ЗМІ, пов’язаного з тим, як українська влада поводиться, який подекуди вигляд має, що саме заявляють окремі депутати українського парламенту і таке інше.
Одразу хочу зробити важливий акцент для різних скептиків-критиків: мені абсолютно байдуже, які саме «наративи» і для кого виходять із кремля. Я говорю лише те, що чую у США, живучи тут усе свідоме життя й будучи громадянином США. Тому одразу закцентую: якщо щось із моїх слів якось, можливо, буде співзвучне з тим, що каже руським їхня кремлівська пропаганда, то це лише збіг і не більше того.
Зрозуміло, що будуть певним чином тиснути, щоб якось домовитися. Хоча, вірогідно, домовлятися у підсумку буде не Україна.
Зараз у нас окремі прошарки звинувачують Велику Британію. Так, є й такі настрої у США. Кажуть, мовляв, саме офіційний Лондон наполіг ще на початку війни, щоб із рф не було жодних перемовин. І такі є думки.
Днями в мене була важлива вечеря у вузькому колі. Осіб 10 там було, не більше. Я там спілкувався з дуже впливовими людьми – і нинішніми політиками, і колишніми чиновниками, які, тим не менше, користуються у США величезним авторитетом. Розмовляв детально про ситуацію із колишнім Послом США у Німеччині та екс-директором Національної розвідки США Річардом Гренеллом.
Він – дуже протрампівський. Тож він вважає, що потрібно таки знайти якийсь варіант договору тому, що росія сама не відступить. Бо для її влади відступ буде повним крахом в усьому. Такою була його думка. Він зараз не в активній політиці США, в приватному секторі працює, але прозвучала думка (відчуття) надто досвідченої та обізнаної людини, яка мала доступ до великої кількості різного роду інформації.
Що стосується прив’язки питання України до теми безпеки південного кордону США. Я думаю, що вони пов’язані через позицію, що Америка не повинна ставити у пріоритет інтереси іноземців. Мексиканці, які переходять до нас, потім користуються нашою системою, користуються усіма нашими благами, а часто потім ще й скоюють злочини. Тут аналогія наступна: ми ніби інвестуємо у чужі нам народи, хоча в себе, у США, маємо власні питання або проблеми, які потрібно вирішувати нам саме в інтересах США. Це – американський протекціонізм, що ми більше маємо дбати про себе, а не ставити вище нашу зовнішню політику та міжнародні відносини.
З Ізраїлем прив’язку до теми нашого південного кордону не робили. Тому, що із Ізраїлем у США обґрунтовані та системні відносини. Допомога Ізраїлю від США йде постійно, з Україною ж у Америки відносини нагадують сплески. Трішки тут інша динаміка.
Колись в одному з інтерв’ю я говорив, що у США надто потужне ізраїльське лобі. Днями мене запитали: а яке лобі у США в України, воно там взагалі є?
Відповім прямо: його немає! Українського лобі у США немає взагалі. Є якісь громади, організації у тому ж таки Сакраменто або поруч із Вашингтоном DC, якісь релігійні структури тощо. Але, якщо у тій самій Канаді українське лобі сильне, то у США його просто немає. І це незважаючи на те, скільки українців перебуває або ж постійно проживає у США.
Емігранти з України ніби відокремилися від України. Хтось її критикує й звинувачує владу, хтось просто співчуває українцям здалеку, а хтось сидить у своїх зручних диванах в особистих домашніх кінотеатрах й абсолютно не підтримує Україну. Різні є люди. Звичайно ж, коли вони чують про ті звірства, які чинить рф в Україні, то вони кажуть, мовляв, «дуже шкода людей» тощо.
Але, навіть дивлюся по своїх знайомих – вихідцях із України і, зокрема, із Києва, що вони якось досить холодно ставляться до усієї цієї теми. Це дуже дивно. А ось ізраїльське лобі у США – найпотужніше.
Я думаю, що потужнішої за AIPAC тут просто немає організації. Хіба що лише NRA може з нею конкурувати за впливовістю, та й тільки тому, що прихильників легалізації зброї у США дійсно величезна кількість.
Тому, лобі Ізраїлю та України – різні вагові категорії у США. Це, наприклад, як важковаговик та взагалі «нуль», як чавунна гиря та пір’я від якогось птаха…
Думаю, що ця війна ще довго триватиме. Просто буде якийсь холодний її період, буде щось зупинятися на певний час, а потім знову палати. Навіть якщо («коли» чи «якщо») сторони й домовляться про щось, то, думаю, війна все одно кипітиме. росія заривається в Україну, ми це бачимо. А Україна здаватися не збирається, ми це теж добре відчуваємо і знаємо.
Коли Конгрес розглядає якісь питання, то політичні діячі беруть суто партійну позицію. Якщо адміністрація – демократи, то їх ігнорують й проти них йдуть республіканці. І навпаки. У США все дуже партійно та мало хто йде проти позиції партії.
Сьогодні незрозуміло хто в республіканців орієнтир. Боюся, щоб орієнтиром не стали ось оці ультраконсерватори, оці «сектанти». Сподіваюся, що такого не станеться. Важко визначити сьогодні реального лідера GOP. Партія розбита на шматки. Є консерватори, є трампісти, є неокони. Республіканська партія сьогодні у кризі, в неї немає правильного напрямку, вона стала трохи заручницею Трампа.
Думаю, що він балотуватиметься та, по ідеї, може виграти на виборах. Хоча, вважаю, що шанс у нього невисокий.
Є думка, що республіканці все одно будуть кращими, аніж демократи. Хоча, для України незрозуміло, чи буде Трамп хорошим варіантом. Швидше за все, що не буде. Важко сказати. Може, будуть якісь жорсткі ходи, які Байден не зробить. І можлива раптовість у рішеннях президента-республіканця або непередбачуваність його нової адміністрації призведе до більш позитивних результатів у війні з росією. Можливо, вони будуть на якійсь одній хвилі й подумають, що одне одного якось у підсумку зрозуміли.
Юрій Ванетик, адвокат, політичний стратег та член Ради директорів міжнародної правозахисної агенції WEST SUPPORT (США)
Автор
