Юрій Іванов: «Оперативно знімаємо відеорепортажі та записуємо ексклюзивні інтерв’ю, бо розуміємо, що у людей обмаль часу»
Засновник ІА «Оперативна Україна інфо», заступник голови БО «Благодійний фонд Віктора Лещинського» Юрій Іванов розповів у програмі «Цікаво з Кирилом Передрієм» про свою професійну діяльність на журналістській ниві та у благодійному Фонді, чи будуть популярні через роки паперові газети, плани щодо розвитку його продакшн, і що він зробить у першу чергу після перемоги.
– Перше запитання: якщо перед Вами сиділа б незнайома людина, і вона запитала б хто Ви, як би Ви відповіли на це запитання?
– Насамперед, я – українець. А друге, це – журналіст, скільки себе пам’ятаю.
– Ви працюєте у Благодійному фонді Віктора Лещинського. Коли почалася Ваша діяльність і чому вирішили піти в Благодійний фонд? Адже Ви журналіст.
– З Віктором Лещинським почав спрівпрацювати раніше. Спочатку прийшов працювати в пресслужбу Національного експертно-будівельного альянсу України. Це було в липні 2020 року. Згодом я очолив її і став його особистим прессекретарем. Фонд займався підтримкою талановитої молоді, розвитком будівельної галузі. Ми проводили дуже багато заходів і якась частка організаційних моментів, зокрема медійних, лягла на мої плечі. Тож згодом постало питання про те, щоб була людина, яка б відповідала за це на постійній основі. І так я став заступником у БФ. Це було два роки тому.
– Більшість Ваших посад це або в інтернет-виданнях, або в газеті, але не на телебаченні. Чому не обрали журналістику там?
– Так, мабуть, склалася доля. Перша журналістська практика була в районній газеті “Решетилівський вісник” на моїй маленькі батьківщині. Але пізніше практикувався й на телебаченні. Працював три місяці на ОДТРК “Лтава”. Тож телебачення в моєму житті також було, але тоді навчався на 5 курсі ПНПУ ім. В.Г. Короленка. І мені було важко поєднувати медійну роботу й навчання. Якраз мав готуватися до дипломного захисту. І мені довелося вирішити чи працювати на телебаченні, чи закінчити університет. Пригадую, як тоді запитав у мами, що мені робити. А мама каже: “Телебачень, різних ЗМІ у тебе буде дуже багато. Спочатку треба отримати диплом, а потім все буде”. Я маму тоді послухав і не шкодую про це. “Оперативна Україна продакшн”, який створив на основі двох своїх ЗМІ, – це випуск різних відеосюжетів, відеоінтерв’ю, всього того, що фактично є на телебаченні. Тож на основі власного інформагентства наразі діє мій маленький телевізійний майданчик. І мрію, що “Оперативна Україна інфо” та Pravda NEWS в майбутньому будуть великими телеканалами. І я згадуватиму це інтерв’ю, коли ми про це з Вами говорили.
– Дякую дуже. У мене є ще таке важливе питання: чи будуть паперові газети популярними через роки? Бо вони зникають.
– Думаю, що будуть, тому що культура читання лишається. Так само як говорили, що не буде книг. Проте паперове видання – це шурхіт сторінок, запах паперу. І неможливо порівняти читання книги з електронними виданнями. Бачимо, що й на світовому рівні, наприклад The New York Times, попри розвинену Америку, де є сучасні гаджети, різні електронні носії, а люди все одно там читають. Вони відкривають видання і знають, що воно перевірене, зібрана там інформація достовірна, не треба шукати по сайту щось важливе, адже є все, що актуальне цього тижня. Газети житимуть, як і глянцеві журнали, в яких красива обкладинка, папір. Ти тримаєш у руках і розумієш, що це витвір мистецтва.
– Які у Вас відносини з головою Благодійного фонду Віктором Лещинським?
– Це професійні відносини. Ми довіряємо один одному, розуміємо один одного з півслова. Якби було інакше, то я б із ним не працював. Віктор Петрович – сильний керівник, який знає чого хоче і не любить повторювати певні завдання кілька разів. Тож наша співпраця триває вже майже три роки.
– Ви активно ведете соцмережі, працюєте у пресслужбі НЕБАУ, є заступником голови БФ, а також ведете журналістську діяльність. Як Вам вдається це все поєднувати?
– Для того, щоб все встигати, потрібно планувати. Треба, щоб робота була системною. І коли ця системність є, тоді все набагато легше. Якщо я знаю, що мені слід зробити певні відеоінтерв’ю, то домовляюся за них на вихідних. Стосовно основної роботи, намагаюся планувати так, щоб усе встигнути. А коли бувають накладки, то й ніч можу не спати, до ранку сидіти. Але це нормально і всі творчі люди знають, що так буває. А якщо ти хочеш досягнути якогось успіху, ти робитимеш усе можливе й неможливе, щоб зробити якісний продукт, щоб розвиватися та рухатися вперед. Стосовно продакшина, то мріяв про нього ще до початку війни. Як почалися військові дії було не до того. А з серпня минулого року вирішив для себе, що маю робити це сьогодні, бо завтра невідомо що буде. Якраз трапилася на одному із заходів людина, яка професійно розбиралася у відеозйомці. Це Анатолій Шараєвський, який наразі працює зі мною відеографом, режисером проектів. Саме його креативні ідеї та цікаві рішення дають змогу щодня нам розвиватися в продакшн та рухатися вперед. І взгалі в роботі своїй говорю: треба робити й не боятися. А якщо боїшся, то тоді не робити.
– Ви поєднуєте роботу у Фонді, журналістику. Чи було у Вас бажання піти у політику?
– На все свій час. Кожна людина робить те, що їй потрібно робити саме зараз. Якщо буде така потреба на всеукраїнському рівні стати депутатом і бачитиму, що там потрібен і зможу щось змінити, і моя діяльність у цьому напрямку буде корисною для країни, то, звісно, так буде. На все воля Божа.
– Нещодавно Ви опублікували багато фотографій з відомими людьми, як Вам вдалося зустрітися із ними?
– Засноване мною видання “Оперативна Україна інфо” постійно є партнером різних культурних, благодійних заходів. Ми часто спілкуємося з різноманітними людьми, відвідуємо ці заходи. Там оперативно знімаємо відеорепортажі та записуємо ексклюзивні інтерв’ю, бо розуміємо, що у людей обмаль часу: заважають повітряні тривоги, блекаути, вибухи – війна. Тому, якщо вже й опинився серед відомих людей, швиденько стараємося позаписувати інтерв’ю, відзняти репортажі, щоб потім було з чого робити матеріали і був певний запас.
– Скільки інтерв’ю Ви взяли за роки в журналістиці?
– Я не зможу порахувати – багато. Це не сто, не двісті, не півтисячі. Я дуже продуктивна людина. У журналістиці майже 20 років, тому неможливо порахувати.
– На початку кар’єри Ви працювали у виданнях Полтавщини, коли Ви перейшли на всеукраїнський рівень журналістики?
– Ще, коли працював у Полтаві, поєднував теж не одну роботу. Були основні газети, всеукраїнські, де був позаштатним кореспондентом. Фактично на всеукраїнський рівень перейшов ще в 2009 році. Це була “Газета по-українськи”. Ми писали на всю Україну про місцеві новини. Тому цей перехід був одночасний. Хоча я і жив у Полтаві, але працював у всеукраїнському виданні на позаштатній основі. До речі, в мене з цим виданням склалася така особлива любов і взаємини. Тому що кілька років це була позаштатна основа, але потім у мене був переїзд у Київ, і з ними продовжував працювати. А коли повертався і відпочивав від столиці, це в 2018 році, то пішов працювати до них уже в штат. І півроку уже був штатним кореспондентом в “Газеті по-українськи” в полтавській редакції. Тоді так склалася доля, що після цього став редактором головного видання в Полтавській області. Був директором і головним редактором “Полтавського вісника». До речі, була така цікава історія. Пам’ятаю, у 2008 році, коли закінчив університет, мені хотілося надрукуватися і в “Полтавському віснику”. А тоді газета була понад 50 сторінок – кольорове солідне видання, там працювало дуже багато журналістів. І скільки я не відправляв статтей, а їх не друкували, не доходила черга. Я думаю, нічого собі, ну добре, років через 10 очолю це видання, буду друкуватися скільки захочу. І так сталося! Через 10 років я взяв і очолив це видання. Тому кажу, що на все свій час і воля Божа. Але для того, щоб мрії здійснювалися, треба щось для цього робити. І тоді все буде.
– Чи спілкуєтесь із журналістами з Полтавщини, з якими починали свою кар’єру?
– Так, звісно. Це і в соцмережах можемо переписуватися. Навіть стався такий випадок цікавий. До війни до мене зателефонувала моя знайома журналістка Тетяна Карпенко. Вона з Полтави, на той момент переїхала в Київ. Вона шукала роботу і я сказав, що подумаю, за кілька днів передзвоню. Я перетелефонував, і ми вирішили, що вона працюватиме в мене журналісткою. І рівно рік, як вона досі зі мною. Вона зараз не в Києві живе, через війну довелося повернутися в Полтаву, але на віддаленій основі ми працюємо. Тож не тільки спілкуємося, а вона є ще й моїм співробітником. Коли буваю в Полтаві, ми зустрічаємося, десь виходимо на каву, обговорюємо творчі та організаційні моменти. Але віддалено постійно на телефоні, робота кипить.
Серед інших журналістів, то це Анна Лакиза. Вона колишній редактор “Газети по-українськи” полтавської редакції. Ми зідзвонюємося, я їй теж вдячний. Великий досвід від неї отримав саме як журналіст-сайтовик. Ми й досі спілкуємося, в нас гарні взаємовідносини. З іншими журналістима переписуємося у Фейсбуці, щось можемо коментувати, десь підтримати одне одного, якщо це потрібно. Адже журналістська солідарність вона теж важлива.
– Яким було Ваше перше інтерв’ю?
– Я не згадаю перше інтерв’ю, можу загадати першу статтю. Вона була в тому ж “Решетилівському віснику”. На моїй маленькій батьківщині у місті Решетилівка. Там проживають моя мама та сестра. Головний редактор того видання Іван Іванович Циган дав завдання зробити репортаж із заходів до Дня незалежності, які проходили на стадіоні «Колос» та біля сцени ЦКД «Оберіг» за участі артистів та громади. Коли тримав ту газету в руках з моїм матеріалом, то це були незабутні враження й емоції. Я вдячний Івану Івановичу, що він був першою людиною, яка професійно направляла мене. Також дякую Григорію Васильовичу Кошкалді, який був керівником літературної студії при Решетилівській гімназії І.Л. Олійника, навчав правильно писати, відчувати слово та допомагав випускати шкільну газету «Кнопка». Вдячний і всім своїм учителям та викладачам, які дали потрібні знання для подальшого саморозвитку.
Також щасливий, що у мене є духовний наставник – це наш земляк, живий класик української літератури, архієпископ Харківський і Ізюмський та керуючий Харківсько-Полтавською єпархією ПЦУ Афанасій (Шкурупій). Він завжди знайде потрібні слова, аби підтримати чи щось порадити.
– Що Ви зробите в першу чергу після перемоги?
– Я поїду додому до своїх рідних, до мами, сестри. У мене племінник є, до речі, 18 березня буде два рочки. Думаю, ми зберемося, сядемо за багатим столом і проведемо цей день разом. Війна дала зрозуміти, що найближчі люди – це основне, що є. Тому це буде сімейне святкування Дня Перемоги. А далі звісно в мене є дуже багато планів, я весь час про щось мрію, планую. Адже поки людина мріє, планує і робить щось, вона живе. Я вірю в те, що настане наша Перемога і наше життя буде набагато кращим, заможнішим. І мрію, що будуть телеканали в мене, сайти. І ще, це точно буде, поїздка в Крим.
До речі, за шість місяців діяльності продакшн наша команда відзняла чималу кількість відеоінтерв’ю із видатними людьми України. Серед них: народна артистка України Ніна Матвієнко; екстрасенс, двічі переможець і суддя «Битви екстрасенсів» в Україні Хаял Алекперов; народна артистка України Наталія Могилевська; архієпископ Харківський і Ізюмський та керуючий Харківсько-Полтавською єпархією ПЦУ Афанасій (Шкурупій); директор КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник», кандидат історичних наук Влада Литовченко; лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка; народна артистка України, актриса театру та кіно Ольга Сумська; громадська діячка, заслужена журналістка України Марина Кінах, проректор Міжнародного європейського університету, професор, доктор медичних наук Світлана Доан, українська співачка Наталія Валевська, президент Міжнародної корпорації «Зоряні мости» Жанна Тетьора, народний артист України, лауреат державної премії ім. Т.Г. Шевченка Володимир Гришко, український співакСергій Мироненко, українська співачка Люся Кава, український дует «Анна-Марія», гурт «Авіатор», українська художниця Оксана Фурса, українська співачка KAMALIYA та інші.
Пропонуємо переглянути і відеоверсію інтерв’ю:
Читайте також: “Оперативна Україна інфо” офіційно стала ЗМІ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу! А відтепер ми є і у TikTok.
Підготувала Тетяна КАРПЕНКО
Автор
