За словами куратора проекту Оксани Циганок, це тривалий проект із віднайдення, дослідження та реставрації інтер’єрних панно, які раніше вважалися втраченими:

«Проект презентували у двох діях.  Перша – POWER OF SUPPORT / «Сила підтримки» – серія керамічних гербів міст-побратимів Києва, адже столиця, не зважаючи на війну, святкує свою річницю в колі давніх та нових друзів, відчуваючи їхню підтримку. Монументальний наїв у другої дії проєкту –  POWER OF ROOTS «Сила коріння». Почасти міфологізований, почасти дитинний та ідеалізований погляд Ольги Рапай на наше історичне коріння. Узагальнені середньовічні образи виринають з небуття та забуття. Поєднання оманливої художньої простоти та технічної складності виконання – візитівка авторки».

Також Оксана Циганок додала, що процес дослідження, реставрації та консервації втрачених настінних панно Ольги Рапай тривав рік. POWER OF FRAGILITY / «Сила Крихкості» – своєрідний звіт з науково-дослідної та реставраційної роботи. А також спроба показати, наскільки плідною для збереження культурної спадщини може бути ініціатива, коли хтось небайдужий бере на себе відповідальність зібрати та відновити необачно зруйноване і забуте.

«Насправді нами була проведена чимала робота, оскільки багато творів пані Рапай досить довго вважалися втраченими. Та ми все-таки наважилися на реалізацію такого масштабного проекту, дослідницьку та реставраційну діяльність із пошуку і повернення її робіт до життя, і на це у нас пішло більше року! Проте нелегка праця та низка бюрократичних проблем, з якими ми зіткнулися – ніщо у порівнянні з тим, наскільки зараз наша команда щаслива від зробленого, та як радо ми спостерігаємо за щирими емоціями відвідувачів виставки», – розповідає член Асоціації мистецтвознавців, експертів, оцінювачів та реставраторів України Євген Тур.

У межах проекту організатори запланували лекції, майстер-класи для дітей та дорослих з ліплення, вишивки та реставрації, обговорення питань збереження культурної спадщини під час війни в професійному середовищі.

«Національна премія «Скарб нації» залюбки долучилася до організаторів цієї унікальної виставки, адже спадщина великої Ольги Рапай є справжнісіньким скарбом нашої української нації! Усі разом ми докладемо зусиль, аби зберегти її надбання та передати його наступним поколінням. Бо в них – наша історія, наша душа, наш генетичний код»,- акторка та директорка Національної премії «Скарб нації» Тетяна Забавська.

Партнери проекту: Асоціація мистецтвознавців, експертів, оцінювачів та реставраторів; Фонд імені Ольги Рапай-Маркіш; видавництво «Дух і літера»; журнал «Антиквар» та Національна премія «Скарб нації».

Тож організатори проекту запрошують киян та гостей столиці з 26 травня до 25 серпня до Національного музею українського народного декоративного мистецтва за адресою: вул. Лаврська, 9, корпус 2. Заклад працює з 10:00 до 17:00, каса – до 16:45. Вихідні дні – понеділок та вівторок.

Інформаційна довідка: Ольга Перецівна Рапай-Маркіш (1929–2012) – скульпторка-керамістка, авторка декоративної та монументальної керамічної пластики в порцеляні, майоліці та  шамоті. Твори зберігаються у збірках Спілки художників України, Національного художнього музею України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Національного музею Тараса Шевченка, Музею етнографії та художнього промислу (Львів), Хмельницького краєзнавчого музею, а також у приватних колекціях в Україні, Франції, росії, Швейцарії та Ізраїлі.

Народилася в Харкові. Мати Ольги (Голди, Лялі) – Зінаїда Йоффе – відома філологиня, дослідниця українських діалектів. Батько – поет, драматург та романіст Перец Маркіш.

Вітчим скульпторки – відомий мовознавець та перекладач Борис Ткаченко. В 1937 році вітчима звинуватили в українському буржуазному націоналізмі та стратили, а матір засудили до 10 років заслання. Розуміючи невідворотність власного арешту, Зінаїда встигла передати доньку батькові. В 1949 році Переца Маркіша також арештують та за три роки розстріляють. На той час Ольга вже повернулася в Київ та навчалася на скульптурному факультеті художнього інституту. ЇЇ саму арештували восени 1952 року. Студентку п’ятого курсу забрали прямо з занять з ліплення, практично без речей. Вирок – 10 років заслання в Казахстані (звільнена в 1954 р.)
Потому вдалося поновити навчання, захистити диплом. Працювала на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі, де 11 років створювала фарфорову пластику, портретні бюсти, дитячі набори, сувеніри та декоративні плакетки. Моделі Ольги Рапай випускали на Городницькому, Коростенському фарфорових заводах, на Полонському заводі художньої кераміки.

ПРО МОНУМЕНТАЛЬНУ КЕРАМІКУ
Ольги Рапай

Від 1967 року Ольга Рапай працювала як монументаліст-декоратор. ЇЇ впізнаванапластика формувала інтер’єри та акцентувала екстер’єри наступних громадських споруд у Києві, Одесі та Охтирці (курсивом виділені втрачені):