Злата Новикова: «У графічних роботах відображаю свої переживання, які пов’язані із війною»

Українська художниця Злата Новикова долучилася зі своїми роботами до благодійної мистецької акції «Україна: від війни до миру», яку нещодавно провів БО «Благодійний фонд Віктора Лещинського» у Цюріху (Швейцарія). Її графічні малюнки зацікавили редакцію Pravda NEWS. Тож ми вирішили більше дізнатися про авторку цих робіт та її творчість.

— У скільки років почали малювати?

— Насправді малюю скільки пам’ятаю себе. У три роки батьки віддали мене до художньої школи і з того часу я не уявляю своє життя без мистецтва. Один з найперших моїх спогадів, коли малювала портрет колеги свого дідуся у нього на роботі. І після того це стало для мене найулюбленішою справою. Малювала завжди й де завгодно: на заняттях у школі, в транспорті, за їжею. Тобто не можу не малювати, адже таким чином виражаю свій внутрішній світ. Плакати у навчальних закладах до кожного свята, олімпіади від школи та різноманітні конкурси з малювання – усе це стало невід’ємною частиною мого життя.

— Чи збереглися перші малюнки?

— Мої батьки дуже трепетно відносилися до моїх творів з самого дитинства, тому вдома в Києві в нас є повна шафа моїх малюнків, починаючи з трьох років, і це не враховуючи ту частину, яку ми подарували бабусям, дідусям та друзям. Один з моїх найперших малюнків, який зробила, коли мені ще не було 2-х років, висить у рамочці у вітальні дідуся та бабусі. Мої батьки зберігають не тільки малюнки, але й усі мої грамоти, нагороди, дипломи. Їх помістили в окрему шухляду.

— Чи маєте наставника?

— Як вже казала, з трьох років батьки віддали мене до дитячої школи мистецтв, де я займалася малюванням. Також у загальноосвітній школі кожного тижня відвідувала додаткові заняття з живопису. У одинадцятому класі ходила на курси Анатолія Твердого (видатний український митець-графік). І після цього шість років навчалася в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури на бакалавраті та магістратурі. Важко сказати чи маю я конкретного наставника, але, напевно, під час навчання у ВУЗі кожен з моїх викладачів так чи інакше вплинув на мою подальшу творчу діяльність. Я дуже вдячна, що на моєму творчому шляху було багато талановитих викладачів, фанатів своєї справи, які підтримували моє бажання малювати, допомагали мені, направляли та підтримували мої зусилля.

— Який жанр більше подобається? У якому найчастіше працюєте?

— Чи є улюблені роботи? Більша частина моїх творів – це деталізовані чорно-білі графічні роботи. Це і мініатюри, і монументальні зображення з великою кількістю символів у сюрреалістичному вигляді. Улюбленої роботи в мене немає, кожен твір був зроблений у певний період життя. І тому відображає відповідний стан, що був під час створення картини. Звичайно є ті роботи, що подобаються більше, і я намагаюся працювати так, щоб кожний новий твір був кращим за попередній. Зараз одні з останніх та найулюбленіших – «Точка зору» та «Спогади».

— Про що мрієте як художник?

— Малювати вільну процвітаючу Україну. Зображати її не з образів зі своєї голови, а з натури – щасливих людей на тлі відновлених будівель і нашої чудової природи. Хочу поширювати українське мистецтво, оскільки зараз це особливо важливо, враховуючи спроби росії знищити українську культуру загалом. Я безумовно мрію показувати свої роботи на ввесь світ, але саме як української художниці та популяризувати українську самобутність, ідентичність, щоб увесь світ розумів, що ми вільні, аутентичні та незламні.

— Чи рахували кількість своїх робіт?

— Зважаючи на те, що малювати почала у три роки, зробити це досить важко. Але якщо не брати до уваги дитячі малюнки, а рахувати із початку навчання у Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури у Києві, то протягом усіх шести років щосеместру малювала принаймні по п’ять-шість саме мистецьких творів (крім живопису та малюнку). І, звичайно, з початку мого професійного шляху, як митця, брала участь у багатьох виставках, до яких окрема готувала картини. Це були як деталізовані графічні роботи, так і монументальний живопис. Крім того, мистецтво – це справа усього мого життя. Тому малюю майже кожного дня і, зазвичай, одна робота займає приблизно тиждень. Тож маю приблизно 50 робіт, які намалювала за останній рік. І це точно не буде перебільшенням. З початку війни моє сприйняття навколишнього світу, як і мистецтво, змінилося, тому я не знаю, чи варто брати до уваги ті роботи, які я намалювала раніше.

— Ви брали участь у благодійній мистецькій акції «Україна: від війни до миру». Розкажіть про свої роботи, які віддали на цей проект.

— На мій погляд, дуже важливо брати участь у таких проектах. Адже неможливо залишатися осторонь від усіх жахливих подій, які наразі відбуваються в Україні. Митець, як ніхто інший, відчуває увесь біль та пригнічення, адже людина мистецтва завжди сприймає події близько до серця. Тож передає свої почуття так, як не зможуть інші. Кожен з нас бере участь у захисті своєї країни як може, для когось це передова, для інших волонтерські дії, а для художників – відображення війни на папері та полотні. Тому для мене зараз дуже важливо показати свої останні роботи всьому світу, аби донести увесь біль українського народу через мистецтво. І благодійна мистецька акція “Україна : від війни до миру” –  чудовий засіб зробити це. Роботи, які я віддала на цю виставку, – відображення моїх думок про війну. Кожна із них про майбутню перемогу. “Пророщене насіння” – про єдину можливу долю загарбників, що проходять на українську землю (стати добривом); “Відродження” – відновлення нашої історії після закінчення війни; та “Влучення” – про незламність української нації, відновлення природи та життя. Я дуже вдячна БО «Благодійний фонд Віктора Лединського» та особисто Віктору Лещинському за запрошення та можливість долучитися до цього проекту.

Влучення» 2022, папір, маркери, 42х30 см.

«Відродження» 2022, папір, лінери, 29х21 см.

«Пророщене насіння» 2022, папір, лінери, 29х21 см.

— Що зробите перше, коли настане Перемога?

— Я сказала, що повернусь до свого колишнього життя, але, нажаль, життя жодного з нас вже не буде колишнім. Хочу брати участь у відновленні моєї Батьківщини, хочу нарешті обійняти свого батька, якого не бачила з початку війни, своїх дідусів, бабусь, усю свою велику родину.  Я б хотіла зустрілися з компанією своїх найближчих друзів та повести час так, як ми робили це до початку війни, проте кілька людей з мого найближчого оточення поклали свої життя, звільняючи нашу країну. Тому просто хочу бути у своїй рідній вільній Україні, насолоджуватися повсякденними подіями і ніколи більше не думати про постійну загрозу для моєї сім’ї та друзів.

Біографічна довідка:

Злата Новикова (1996)

У 2020 році закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури, факультет образотворчого мистецтва, декоративного мистецтва та реставрації (спеціальність «Графіка вільна, оформлення та ілюстрація книги» у майстерні Чебикіна А.В.). У 2017 році виграла Всеукраїнський конкурс для митців від департаменту культури Київської міської державної адміністрації. У цьому ж році в Києві у галереї «Лавра» відбулася її перша персональна виставка «Timelapse». Брала участь у міжнародних та всеукраїнських художніх виставках з 2014 по 2021 роки. У 2022 році в Ризі долучилася до виставки «Forest stories». У 2022 році за Міжнародною програмою для митців співпрацювала у Латвії з державною художньою організацією «kushkomikss». У творах художниці символізм поєднується з сюрреалізмом у деталізованих графічних творах.

Читайте також: У Києві провели захід у межах Міжнародного благодійного проекту «Charity 100лиця» (фото, відео)

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу!
Спілкувався Юрій Іванов

Автор