Колишня фельдшерка із Полтавщини все своє життя знаходить розраду у вишивці
72-річна колишня фельдшерка Марія Бодня із Решетилівки, що на Полтавщині, вишиває хрестиком картини, рушники та ікони. Як тільки вийшла на заслужений відпочинок, то стала більше часу приділяти улюбленій справі.
Про це жінка розповіла кореспондентам Pravda NEWS.
За словами Марії Василівни, півстоліття вона пропрацювала у Решетилівській центральній районній лікарні. Була 20 років фельдшером, ще 20 років – старшою медсестрою гінекологічного відділення і останні 10 років – лаборантом-гістологом.
У вільний від роботи час жінка завжди займалася вишивкою картин, рушників та ікон. Три роки тому вона вийшла на заслужений відпочинок. І тепер має для творчості більше часу.
«У всьому брала приклад зі своєї мами…»
Марія Бодня родом із села Великий Бакай Решетилівського району. В цьому селі пройшло її дитинство. Навчалася вона в Горянській школі (Малобакайській). Змалечку захопилася вишивкою.
«У всьому брала приклад зі своєї мами Наталії Петрівни. Вона була в мене рукодільницею. Гарно в’язала та вишивала. Поряд з нею вчилася і я. Згодом вишивка стала моєю віддушиною та улюбленою справою всього життя. Хоча професійною майстринею так і не стала, адже обрала медичний фах. Оскільки ця професія завжди користувалася пошаною у суспільстві. Тож після закінчення школи вступила до Полтавського медичного училища на фельдшера. Із легкістю закінчила його і за направленням поїхала працювати до Решетилівської ЦРЛ. Мене взяли фельдшером швидкої допомоги»,-говорить.
«Дитина народилася за кілька хвилин…»
За півстоліття медичної діяльності жінка врятувала від смерті чимало людей. Їй доводилося ходити пішки засніженими вулицями сільської місцевості, несучи важкий чемодан із ліками та часом кисневу подушку. Або влітку брести бездоріжжям у гумових чоботях, поспішаючи до важкохворих пацієнтів району. Проте вона ніколи не пошкодувала, що обрала лікарську професію.
«Одного разу їхали зі Шкурупіїв і нам по рації надійшов виклик, що треба терміново заїхати до жінки на Цибулівку. Це була наша постійна пацієнтка, якій часто збивали високий тиск. Проте в мене не лишилося чистих шприців, а одноразових тоді ще не випускали. Тож потрібно було швидко повернутися до лікарні, а потім вже їхати на цей виклик. Але маршрут пролягав повз той будинок, де чекали. І там подумали, що наша бригада їх проігнорувала. Потім вони на мене нарікали, що довго їхала. Однак, якби не взяла ті шприци та не зробила вчасно укол, то та жінка б померла.
А якось у кареті швидкої у вагітної дівчини почалися перейми. І так вийшло, що дитина народилася за кілька хвилин. Але малюк чомусь не плакав. Зрозуміла, що потрібно швидко реагувати. Довелося заїжджати у найближче село, щоб покласти новонародженого на стіл та перерізати пуповину, щоб відійшов послід. Але ми справилися. Хоч тоді й добряче злякалися»,-згадує колишня фельдшер.
«Попросила в священника благословення…»
У вільний від роботи час Марія Василівна постійно займалася своєю улюбленою справою – вишивкою.
«Спочатку вишивала рушники із рослинним орнаментом. Використовувала червоні та чорні нитки. Далі почала вишивати картини хрестиком – пейзажі, сакури, коней. А років 18 тому стала активно ходити до православної церкви та їздити по святим місцях. І згодом мені захотілося вишити ікону. Перед цим попросила в священника благословення. І взялася до роботи. Першою спробою була ікона Христос воскрес. Потім вишила бісером іменні ікони: дітям, внукам, зятю і собі. Вишила також «Святу трійцю», «Таємну вечерю». Загалом завершила десь 20 ікон. Рамочки мені роблять на замовлення в Полтаві. Усі ікони освятила в церкві»,- ділиться жінка.
«Своєю гордістю вважаю ікону «Цариця янголів»…»
Майстриня в основному вишиває ікони одного розміру – 20 на 27 см. Працює над однією такою десь до двох тижнів, інколи місяць. Коли вишиває, вмикає православний канал та слухає проповіді.
«Перед тим як братися за якусь ікону, намагаюся прочитати про неї якомога більше літератури. Це мені допомагає її пізнати і таким чином пропустити через себе. Своєю гордістю вважаю ікону «Цариця янголів». Вона величенького розміру – 60 на 80 см. Її вишивала хрестиком протягом року. У ній біля 300 тонів. І поєднати їх було досить складно. Схожу ікону ручої роботи моя знайома продала за тисячу євро. Однак б свою не віддала ніколи і ні за які гроші. Оскільки вкладаю в кожну вишивку частинку своєї душі. Як завершую ікону, то наступає якесь полегшення, піднімається настрій. На стіні у кімнаті облаштувала іконостас. Оформила його власним вишитим рушником. Тут тепер молюся», – продовжує розповідати Марія Василівна.
Мріє вишити портрет батьків
Майстриня мріє вишити портрет своїх батьків. Каже, що на комп’ютері є спеціальна програма, яка розбиває малюнок чи фотографію на хрестики. За таким принципом роблять усі схеми, які продаються у магазинах:
«Чим більше вишиваю, тим більше мені хочеться це робити ще. Маю дуже багато задумів. Це і картини, і ікони. Але найбільше хочу вишити хрестиком портрет своїх батьків. Тож сподіваюся, що найближчим часом втілю свою мрію в життя…».
До речі, Марія Бодня самотужки виховала двох дітей: Наталію та Віталія. Має двох онуків: Максима та Тараса. Уся її родина захоплюються талантом жінки. Однак ніхто із них сам не вишиває.
Онук Тарас, як приїжджає на канікули, любить спостерігати, як його бабуся створює свої шедеври. Марії Василівні неодноразово пропонували показати свої вишиті роботи на районній виставці «Світ очима жінки», але вона не зважилася на це. Каже, що поки що не час…
Читайте також: Віктор Лещинський: «Вірю, що ми побудуємо країну нових відносин, перспектив та сучасного рівня життя…».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на офіційну сторінку в Фейсбук, аби першими дізнаватися найголовніші новини країни! Також запрошуємо долучитися до нашого YouTube-каналу!
Юрій ІВАНОВ
Фото: Юрій ІВАНОВ
Автор
